Теорія:

Іменник - це самостійна частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що?

Іменники означають назви істот і неістот, власні й загальні, поняття конкретні та абстрактні, збірні та одиничні; мають рід; поділяються на відміни; змінюються за відмінками й числами.                                      

Початкова форма: називний відмінок однини.

У реченні іменник виконує роль підмета, іменної частини складеного присудка, додатка, означення (прикладка), обставини.

1а.png

Іменники поділяються на дві групи: назви істот і назви неістот. Іменники — назви істот відповідають на питання хто? кого? кому? тощо, а іменники — назви неістот відповідають на питання що? чого? чому? чим? і т. д.

Категорія істот і неістот охоплює іменники з конкретним значенням.

До істот належать назви людей і тварин (першокласник, віл, перепел), решта іменників є назвами неістот.

Граматичне поняття істот не цілком збігається з уявленням про живе в природі. Так, назви сукупності осіб (гурт, загін, натовп), назви мікроорганізмів (бактерія, мікроб) у граматиці належать до неістот. Навпаки, до назв істот відносять різні міфологічні назви (чорт, відьма, Перун), назви померлих (небіжчик покійник).

Іменники абстрактні  відображають не предмет, а його властивість чи відношення, взяте як самостійний об'єкт думки.  Можна назвати предмет, який володіє властивістю, що відображається в абстрактному понятті, але неможливо продемонструвати властивість саму по собі.

Наприклад, «кохання», «хоробрість», «справедливість» — це абстрактні поняття, а поняття «тварина», «робітник», «парта» — це конкретні поняття.

Загальні та власні назви

Загальний іменник — це узагальнене найменування предмета, що належить до певного класу подібних йому предметів (людей, тварин, речей, явищ, подій тощо), наприклад: робітник, дельфін, веселка, мозаїка, конференція.

Власний іменник — це індивідуальна назва окремої особи чи одиничного предмета, наприклад: Карпати, ВасильЧумак, Голова Верховної РадиУкраїни, Австро-Угорщина. Власна назва дає змогу розрізняти ті чи інші особи, предмети: робітник Шевчук і робітник Коваленко, кінотеатр «Парк» і кінотеатр «Познань».

Між власними й загальними іменниками немає постійної межі. Приналежність деяких іменників до розряду власних чи загальних назв визначається тільки в контексті. Так, омонімічні загальні назви земля (ґрунт), орел (птах) можуть уживатися як власні назви: Земля (планета), Орел (місто). До розряду загальних назв повністю перейшли власні назви, що є прізвищами вчених, винахідників, іменами яких названо відкриття або винаходи (маузер, вольт, дизель).

До власних назв належать:

  • імена, імена по батькові, прізвища, псевдоніми
  • клички тварин
  • імена персонажів казок, байок, легенд
  • географічні та астрономічні назви
  • назви релігійних понять, церковних книг
  • назви установ, організацій
  • назви пам’яток історії, храмів, замків
  • назви історичних подій, свят
  • назви вулиць, площ, бульварів, парків
  • назви механізмів, літаків, кораблів, магазинів і виробів
  • назви газет, журналів, художніх та музичних творів

Власні й загальні назви розрізняються граматично й орфографічно.